Пам’ятки

Меморіал Вічної Слави
(розташований на розі вулиць Соборна та Покровська)

Являється місцем вшанування пам’яті загиблих у Великій Вітчизняній війні, відзначення знаменних дат. Встановлено пам’ятник 06 листопада 1957р. до 14-ої річниці визволення міста Василькова від німецько-фашистських загарбників.

В братській могилі поховано 67 воїнів 54-ої, 55-ої, 56-ої Гвардійських танкових і 23-ої Гвардійської мотострілецької бригад 7-го гвардійського танкового корпусу 3-ї танкової армії та 18 воїнів із складу Чехословацької бригади, які загинули в районі міста 6-7 листопада 1943 року в ході Київської наступаючої операції і при звільненні міста Василькова від фашистських загарбників. Загиблі воїни були поховані в різних місцях міста. В 1948 році залишки загиблих перепоховані в братську могилу в центрі міста.

Згодом чехословацьких воїнів перепоховали.

В різні роки до братської могили були перепоховані останки окремих воїнів, які були знайдені за містом в результаті пошукових робіт – 7 окремих могил.

По периметру еліпса на плитах викарбувані прізвища, імена по-батькові та звання загиблих у війні васильківців, померлих почесних громадян міста, Героїв Радянського Союзу та воїнів-інтернаціоналістів, що загинули в Афганістані /1999р./

В 1995 році пам’ятник було реконструйовано і на сьогодні він має такий вигляд.

Хрест пам’яті
Пам’ятний знак загиблим Героям Небесної Сотні
та борцям за незалежність України у АТО на Донбасі
(розташований по вул. Покровській, 4-а)

Являється місцем вшанування пам’яті загиблим Героям майдану та борцям за незалежність України у війні на Донбасі.

Відкрито 14 жовтня 2014 року до Дня українського козацтва та 1-ої річниці подій на Майдані Незалежності в Києві.

Пам’ятний знак розташований в центрі міста, на території храму Святого Рівноапостольного Київського князя Володимира Великого УПЦКП.

Меморіальний комплекс на честь воїнів-односельчан, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни в 1941-1945 роках
(розташований по вул. Декабристів, 130, у парку «Берізки»)

Являється місцем вшанування пам’яті загиблих у Великій Вітчизняній війні, відзначення знаменних дат.

Пам’ятний знак встановлено і відкрито на території колишнього села Западинка 9 травня 1975 року односельчанами своїм загиблим землякам.

На фронтах боротьби з німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років загинуло 162 воїна-односельчанина села Западинка (нині місто Васильків).

В 1995 році меморіал реконструювали.

Поминальна меморіальна каплиця з білої та червоної цегли височить на земляному пагорбі. Біля її підніжжя чорні гранітні плити з викарбуваними прізвищами загиблих воїнів – односельчан.

Поряд з Пам’ятним знаком знаходиться Могила Невідомого солдата.

Пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку
(розташований на розі вулиць Соборна та Володимирська)

Пам’ятник встановлено і відкрито в сквері біля Васильківської міської дитячої школи мистецтв 2 жовтня 1993 року з нагоди 1000-річчя міста Василькова.

Чимало сторінок з біографії та творчості Т.Г.Шевченка пов’язані з нашим краєм. Так, навесні 1829 року п’ятнадцятирічний Тарас служив козачком у пана Енгельгарда, їздив з ним з Вільшани через Гребінки, Ксаверівку, Васильків на Київ. Восени того ж року пан їхав на службу через наше місто до Вільно і знову брав з собою Тараса.

Коли в 1843 році Шевченка було викуплено із кріпацтва, його шлях на Україну з Петербурга знову лежав через Васильків. Побував поет в нашому місті і під час свого другого приїзду на Україну в 1845-1847 роках.

Місто Васильків Шевченко згадує у своїх творах двічі. Описуючи місцевість, де знаходиться хутір, на якому відбуваються події в повісті «Наймичка» Шевченко скаже: «Вся эта долина испещрена разноцветными нивами и установлена темными могилами, формою и величиной похожи на те могилы, что между Киевом и Васильковом, на Белокняжем поле».

В 1858 році Т.Г.Шевченко закінчив свою повість «Прогулка с удовольствием и без морали», в якій знову згадується Васильків. «На тройке добрых почтовых лошадей я с Трофимом и с чемоданом поутру рано выехал из Киева. До первой станции Веты мы добрались без особых приключений. Вету оставили благополучно. Только как напротив самого Белокняжего поля, не доезжая каплицы или часовни, у левой пристяжной лопнули постромки. Мы думали, было на паре дотащиться до Василькова. Не тут-то было. Грязь до ступицы, и наша пара ни с места. К счастью нашему мужик вез лозы для изгороди, и мы у него, не без труда, правда, выпросили себе пару лозин и устроили кое-как постромку.» Далі Шевченко описує, як вони удвох з Трохимом обідали у Василькові фаршированою щукою, добре заправленою перцем, а потім рушили далі.

Площа перед пам’ятником Т.Шевченку є місцем проведення урочистостей до державних свят. До Кобзаря несуть квіти вдячні васильківці.

Собор Антонія і Феодосія 1758 р.
(розташований по вул. Соборній, 46)

Собор Антонія і Феодосія являється візитною карткою міста Василькова. Розташований у північно-східній частині міста, на високому лівому березі заплави річки Стугни в історичному місці – на території знаменитої пам’ятки археології «давньоруське городище Х-ХІ століття», яке є залишками стародавнього міста Василєва, заснованого Володимиром Святославовичем наприкінці Х століття.

Собор освячено в 1758 році.

Культова п’яти купольна споруда є Пам’яткою архітектури національного значення, про що свідчить охоронна дошка, яка знаходиться на будівлі.

Архітектором собору був видатний «кам’яних справ майстер» Ковнір Степан, уродженець с. Гвоздів що на Васильківщині, будівничий Києво-Печерської лаври. Споруда собору Антонія і Феодосія оригінальна, виконана в стилі українського бароко.

На протязі свого існування храм не завжди виконував своє основне призначення. Його було закрито під час гоніння на церкву в радянські часи, ікони і іконостас знищено, осквернено саму будівлю, де було розташовано склад.

В 1993 році до 1000-річчя Василькова храм було реставровано Васильківським міським відділом культури. Тоді ж основна главка та всі хрести на соборі були вкриті справжнім сусальним золотом.

Пам’ятний знак воїнам – землякам, загиблим в Республіці Афганістан
(розташований по вул. Грушевського, в сквері біля річки Васильківки)

Являється місцем вшанування пам’яті загиблих та відзначення історичних дат, пов’язаних з війною в Республіці Афганістан.

Відкрито 11 вересня 1999 року з нагоди 1006 – річчя міста Василькова та 10-річчя виводу радянських військ з території Афганістану.

Війна в Афганістані тривала довгих 8 років, з 1982 по 1989 рр. Воїни Радянської армії, які приймали в ній участь, були впевнені – вони виконують інтернаціональний обов’язок в сусідній з Радянським Союзом країні, яка попросила допомоги. Саме так трактувала участь у війні наших земляків Радянська влада. Війна, яка закінчилась нічим, крім безвісті пропавши, загиблих, покалічених фізично і душевно молодих людей, являється гірким докором несправедливості, непотрібності таких жертв. Саме проти таких війн, безглуздих і непотрібних людству, й збудовано Пам’ятний знак воїнам-афганцям. Він являється нагадуванням всім поколінням, що війн такого характеру, і взагалі війн на нашій Україні і на всій планеті, не повинно бути.

Пам’ятний знак Скорботи і Пам’яті жертвам голодомору 1932-1933 років (розташований по вул. Соборній, 46)

Являється місцем вшанування пам’яті заморених голодом у 1932-1933 роках. Відкрито 11.09.1993 року з нагоди 60-х роковин голодомору 1932-1933 років в Україні.

Унікальним за своєю жорстокістю і трагічністю явищем став голодомор 1932-1933 років в Україні. Підраховано, що його жертвами стали більше 10 мільйонів жителів країни. А скільки забрали із собою в небуття жнива скорботи і розпачу на Васильківщині? Цього, на жаль, достеменно ще не знає ніхто. Та якою б не була та цифра – вона жахлива вже своєю сутністю, бо нема нічого страшнішого, ніж голодна смерть, на яку прирекли наш народ тоталітарна система керування, нелюдський сталінський режим.

Люди вмирали сім’ями, а масова смерть почалася на Васильківщині навесні 1933 року. Їли лушпиння від картоплі, полову, собак, котів, хлібні млинці пекли з чечевиці. Безмірно велике горе, яке переніс наш народ, буде його вічним болем, вічною тугою землі нашої.

Міжнародна комісія по розслідуванню голодомору 1932-1933років встановила, що на Україні був спеціально організований більшовицькою владою Росії з наміром знищити українських селян – основу української нації. Міжнародна комісія кваліфікувала це як геноцид проти українського народу.

Хоч страшна голодна чума 1932-1933 років обминула наше місто, ми низько схиляємо голови перед населенням сіл Васильківщини, які пережили страшне лихоліття, перед тими, кого принижено і знищено на родючих чорноземних землях району. Саме їм, їхній пам’яті і встановлено в місті Пам’ятний знак жертвам тої страшної пори.

Адміністративний будинок поч. ХІХст.
(розташований по вулиці Покровській, 1)

Пам’ятник архітектури початку ХІХ століття знаходиться в центральній частині міста і виходить на площу перед Меморіалом Слави (бувшу головну площу міста, де карали солдат, які підтримали декабристів).

Адмінбудівля являється частиною ансамблю, який не зберігся. Двоповерхова цегляна будівля покрита залізом, в цокольній частині розміщена камера. Будівлю збудовано в 1808-1809 рр. по типовому зразковому проекту петербурзького архітектора А.В. Захарова. Архітектурний надзор і керівництво роботами здійснював київський губернський архітектор І.Кедрін. Цегляні роботи вів Ф.Г. Рябчиков, столярні М.І.Бахарєв, коваль – Толмачов. Аналогічна будівля побудована в Київській губернії в містечку Тараща.

Пам’ятка має історичну та архітектурну цінність і є пам’яткою національного значення.

В 1824-1855роках в будівлі розміщувався штаб керівників повстання Південного Товариства декабристів на чолі з Бестужевим-Рюміним М.П. та Муравйовим-Апостолом С.І. В одній із камер, яка збереглася в первинному стані, тримали арештованих декабристів.

В даний час в двох кімнатах будівлі знаходиться філія міського краєзнавчого музею – відділ «Декабристи на Васильківщині».

На будівлі меморіальна дошка, на ній напис: «Найактивніша діяльність Васильківської управи Південного товариства розгорнулася в Чернігівському полку. В цьому будинку в 20-х р. ХІХст. розміщався штаб Чернігівського полку».

На споруді знаходиться охоронна дошка «Пам’ятник архітектури. Адмінприміщення. 1809 р. Охороняється державою, пошкодження карається законом».

Свято-Миколаївська церква 1792р.
(розташована по вул. Шевченка, 11)

Розповідають, що понад двісті років тому, жителі села Черкас Васильківського району задумали спорудити в своєму селі церкву. Звернулися за дозволом до губернатора. Але той заборонив це роботи. Чи місцевість йому не сподобалася, чи й ще якісь причини на те були. Замість дозволу губернатор сказав: «Є прекрасна місцевість у Васильківському краю для храму Божого. Це – Васильків старовинний. От там і сотворіть його». І вибрали черкасівці місце біля річки Васильківки, так щоб було видно куполи з хрестами собору Антонія і Феодосія.

Миколаївська церква розташована в низинній частині міста на правому березі річки Васильківки, яка впадає в річку Стугну. Поруч побудована капличка, з якої б’є життєдайне джерело. Огорожа кам’яна з вмонтованими кованими залізними ґратами.

Культова однокупольна споруда з цегли, поштукатурена і вибілена білим кольором, хрестова в плані, трьохапсидна з прибудованою з заходу двох ярусною дзвіницею. В 1997 році хрести на церкві і на дзвіниці були вкриті справжнім сусальним золотом.

Інтер’єр розписаний вкінці ХІХ століття. Будівля поєднує в собі риси архітектури класицизму з елементами, характерними для стилю бароко.

На споруді знаходиться охоронна дошка «Пам’ятник архітектури. Миколаївська церква. 1972 р. Охороняється державою, пошкодження карається законом».

Пам’ятний знак випускникам Васильківського військового авіаційно-технічного училища з нагоди 45-річчя з дня заснування
(розташований по вул. Декабристів, 38)

Відкрито 22 лютого 1986 року з нагоди 45-річчя установлення дня заснування авіашколи 23.02.1941р. Ідея підполковника Шумського Романа Йосиповича, роботи по виготовленню пам’ятного знака проводила бригада військовослужбовців ВВАТУ.

5 лютого 1941 року наказом Народного комісара оборони СРСР № 648 установлено день річного свята авіашколи – 23 лютого. Саме з 23 лютого 1941 року починає свій відлік часу сучасний Васильківський військовий учбовий заклад.

Вдячні нащадки ніколи не забудуть тих, хто стояв при його формуванні, тих, хто був першими його випускниками. А перші випуски були прискорені, бо йшла Велика Вітчизняна війна, дуже були потрібні спеціалісти. За роки війни курсантами було освоєно 5 типів літаків. Льотчики отримали висококваліфікованих техніків літаків, які забезпечували безпечність польотів.

Славна історія військового закладу: 2 випускники стали Героями Радянського Союзу – старшина Буднік Г.Д., льотчик-космонавт Дьомін Я.С. Серед випускників – генерали, керівники служб озброєння ВПС, начальники і викладачі навчальних закладів, професори, академіки і т.д.

Саме їм, випускникам, які продовжують традиції Васильківського учбового закладу, примножують його славні бойові і трудові традиції, які захищали нашу країну в суворі воєнні часи і зараз несуть службу за мир і спокій на землі встановлено Пам’ятний знак – літак винищувач МІГ -21 в польоті в натуральну величину.